Діма був довгоочікуваним. Він ще не народився,
а я вже його любила.

Я і маленький Діма

З дитинства я дуже багато зусиль вкладала у Діму. В три роки він вже читав, а у п'ять ми пішли з ним на англійську.

Вивчаємо фотоапарат

Я навіть не пам'ятаю улюблену іграшку Діми — так їх багато було. Ні в чому йому не відмовляли.

Хрещена обожнювала Діму. Любила, як свого: малювала з ним, на санчатах каталась, грала у сніжки. Діму було не відірвати від неї.

Хрещена мама Люба, Діма, я

Якось Діма мало не спалив квартиру. Вони з друзями вирішили повторити якийсь фокус із інтернету. Купили для цього селітру і почали її нагрівати у каструлі. І раптом ця каструля задиміла так, що вони ледве змогли вимкнути газ. Виповзали з квартири на колінах. І прихопили головне: домашнього пацюка та Алісу, нашу собаку.

Вже майже дорослий Дiма

Я вважала свою сім'ю ідеальною

АЛЕ...

Мій син — гей

Психолог допоможе

— Мій син гей, — сказала я відразу.
— Та я навряд чи його зміню. Проблема тут, скоріше, лише у вашому відношенні.
— Що? Я думала ви - спеціаліст! А ви... Я гримнула дверима і пішла. Я такого чути не хотіла.

Психотерапевт скаже, що робити

— Гормони ще заграють. Він переросте.
— А якщо не переросте він? І що тоді?! — Переросте, — повторив психотерапевт.

Невропатолог – остання надія

— Ми допоможемо, — відповів мені невропатолог. — Можна спробувати. Можна... А якщо не вийде? Що з моєю дитиною стане тоді?

Я зовсім забула про сина

Я втомилася слухати чужих людей. Пішла до хрещеної Діми і все їй розповіла. Вона лише спитала: — А Діма як? Як йому зараз? А я не знала. Я так давно з ним, як любляча мама, не розмовляла.

А згодом стаєш на сторону своєї дитини. Нарешті стаєш на сторону своєї дитини — я б так сказала. І всі ці «що подумають інші», «що скажуть сусіди» вже не важливі. Ти знову починаєш бути люблячою мамою для своєї дитини. Тебе знову починає хвилювати її власне щастя. Знову починають цікавити її успіхи та досягнення. Нарешті ти знову хвилюєшся за власну дитину, а не за її орієнтацію.

Почуй мене, мамо

Поїздка у Терго

Варіація норми

Бути мамою

Незадовго до 17 Дня народження Діми, коли я метушилася на кухні, щось готувала, була у своїх думках, він став коло мене і сказав «мамо, нам треба серйозно поговорити. Будь ласка, сядь. Я хочу тобі дещо сказати». Тоді Діма зізнався мені, що він гей. Сказав, що це ніяка не вада, не злочин. Що він просто така людина. Він такий, яким він є. І я маю спробувати прийняти це в ньому.
... Але як? Як це зробити? Я віддала б усі гроші світу, аби тільки цього не було, тільки б це було не правдою. Він просив мене дозволити йому бути щасливим, а я через сльози клялась, що врятую його. Повторював: «Дозволь мені жити таким, як я є». А мені тепер як жити? Про мене хтось подумав?
І Діма подумав.

Одного дня він знову підійшов і сказав, що відчуває, як мені важко, що бачить, як я страждаю на самоті зі своїми думками. В той день він попросив мене поїхати до Києва, на зустріч у «Терго». Сказав, що там будуть батьки таких же дітей, як і він. Сказав, що мене там зрозуміють, вислухають, підтримають. І я поїхала. Діма сам купив мені квиток, я навіть не сперечалася. Я відчувала, що це було важливо для нього, і зараз потрібно мені.
На першій зустрічі з батьками я плакала. Розповідала свою історію і плакала. І на другій зустрічі теж. І на третій. Це не легко — змінювати погляди, навіть щодо рідної дитини. Нелегко зрозуміти і усвідомити, що він дійсно така людина. Що його не змінити. До останнього хочеться вірити, що це просто вада у вихованні чи якась хвороба, яку можна вилікувати. Але ні. І це «ні» дається найважче.

Про те, що це в генах, теж не віриться. Ми ж, батьки, у нього нормальні. А чому він тоді не такий, не нормальний? Так не може бути, казала я. Інші батьки так само казали. А потім знайомишся з дослідженнями. Спочатку і там все одно шукаєш ниточку до порятнунку «нормальності» своєї дитини, а згодом поступово доходить, що це є «варіація норми». Що це також «нормальність». І щось всередині починає змінюватись.
Переламний момент настає, коли починаєш розуміти, що всі твої страхи та думки про орієнтацію своєї дитини — це прості стереотипи. Речі, в яких ти ніколи навіть не намагалася розібратись. Просто думала так, як і всі.

Повернутися, щоб сказати головне.

Мій шлях до прийняття сина був нелегким. Я покинула його, залишила самого, але знайшла в собі сили до нього повернутися.

«Ніколи не міг собі уявити, що ці мамині слова були так потрібні мені»

Тепер мені

Не потрібно боятися, що від мене відвернуться найближчі люди.

Тепер мені

Можна бути собою. І не відчувати себе зайвим у цьому світі.

Тепер мені

Можна знову бути просто сином. Просто дитиною своїх батьків.

І не тільки мені

Кожній людині, кожній дитині у світі, не дивлячись на те, ким вона є, важливо почути ці три слова від своїх близьких...

Щоб поділитися історією у Facebook, натисни

Щоб висловити підтримку ЛГБТ-людям, підніми руку на сайті