Боже, якою я була щасливою, коли вперше обійняла свою донечку. Все життя про неї
мріяла. І ось нарешті вона з'явилась. Моя Даша.

Найперша фотографія Даши

Якось ми з нею в парку гуляли і вона сильно перечепилася. Я бачу, як Даша підіймається, а її коліна... Вони не просто подряпані – кров біжить так, що у мене аж сердце зжалося. Я до неї підбігаю, а дитина навіть не плаче. Така вона була: терпляча і сильна.

У парку з жирафчиком

Улюблена іграшка. Тигр. Я її купила, коли Даши ще не було. Тигр вже без ока, старенний, але досі найулюбленіший.

Я дуже любила Дашу, і водночас була дуже суворою мамою. Такою, знаєте, народженою у Радянському Союзі. Весь час командувала: зроби то, зроби так. Що тут скажеш... Як мене виховали, так і я виховувала.

Сніжинка з мамою

У нас так багато схожого. Навіть дитинство, і те схоже. Я сильна була. І вона сильна. Мене ніхто не підтримував. І її теж. Мама-бабуся мене ростили, але без душевності та теплоти. Я думала, що зі своєю дитиною все виправлю. Але... як я вже сказала...навіть дитинство у нас і те схоже.

Школа. Десь восьмий клас

Я зовсім не була ідеальною мамою, але я завжди вважала свою доньку найважливішою людиною у світі.

Та потім я випадково дізналась

Моя донька – лесбійка.

Я повинна

Ні близьких, ні рідних у мене не лишилось. Взагалі. Єдина людина, яка до мене завжди добре ставилась, це директорка школи. Більше я нікому свою дитину довірити не могла. Вона вислухала мене і сказала: — Ти повинна бути спокійною. Повинна просто поговорити з нею. Вислухай. Тільки не кричи.

Я повинна бути мамою

Я купила улюблених тістечок, зустріла Дашу зі школи, прийшли додому, сіли пити чай... Ну і... тоді я ще не вміла підбирати ключика до моєї дитини. Ми посварились. Вона мені сказала: «Ти все неправильно зрозуміла!» А я їй: «Чьортова лесбійка!». Дитині своїй...

Я повинна бути мамою дитині

В глибині душі я розуміла, що її не зміниш, такою вона буде завжди. І це мене гнівало. Якось я спитала у неї, що вона там дивиться по телевізору. Даша просто відповіла: — Репортаж про прайд показують. — Гидота яка, – я їй на це. – Всіх розстріляти.
Бачили б ви очі моєї дитини...

Я повинна бути мамою дитині завжди

А одного разу я поділилась своїм болем з сусідкою. — Ти що! — почала та — Її потрібно виправляти. Я знайду тобі потрібного психолога. А я знала свою доньку. Що хочеш з нею роби, але це не виправиш. Все! Вона така. Живи тепер з цим.

Та найголовнішого я ще не знала

Моя донька – хлопець.

Я проплакала півночі. Я просто... Я ридала допоки не заснула. Лише зранку почала приходити до тями. Зрозуміла, що моїй дитині ще важче: їй виповнилось 22 роки, і 22 роки — це було пекло. Дитина шукала себе і не могла зрозуміти, що з нею відбувається. А зізнатися нікому, поговорити нема з ким... До мене прийшло розуміння, що, мабуть, настав час, хоча б спробувати зрозуміти її. Якось прийняти і допомогти. Підтримати.

Пекло

Як далі жити

Чужі люди

Мама

І ми почали все спокійно обговорювати. Ну, напевно, не зовсім спокійно — бо в душі було... Та я трималася, розмовляла і намагалась заглибитись в проблему: чим можу допомогти, як можу підтримати його. Вже його. Розмова була про все: про операції, про документи, про майбутнє. Про все розмовляли. Яке тепер у нього буде ім'я. І це все було так нелегко, так непросто — що у мене трансгендерний син. "Краще б ти був лесбійкою — не довелось би нічого відрізати і пришивати" — так я думала. Ніяк не могла його прийняти. Він мені пропонував поїхати на якісь тренінги. Були такі — діти з батьками. Та я лише говорила, що достатньо того, що я тебе не ображаю, не кричу, не сварю. На цьому все. Більше я знати нічого не хочу. Мені погано. Не чіпайте мене. А йому хотілось, щоб я хоча б називала його іменем, що він обрав — Себастіан. Але я сказала "ні". Поки ти не зміниш документи — цього не буде. І кликала просто "Сонечком".

А коли він пішов у паспортний стіл і РАЦС, я пішла з ним, бо мусила захистити свою дитину. Але всюди ставилися дуже толерантно. Керівник одного відділу взагалі зібрала у себе співробітників і провела відповідну розмову. Сказала "це нормально, у цьому немає нічого протизаконного і протиправного". Загалом, повелась дуже чуйно. Такого я від чужої людини не очікувала. Життя взагалі дуже непередбачуване. Коли мені робили операцію, допомогли найбільше не мої знайомі та близькі, а мого Себастіана ЛГБТ-друзі та їх знайомі. Зовсім чужі мені люди! Ті, про яких я сказала колись "Розстріляти!". Це ж скільки зла було в мені тоді...

Нещодавно син сказав: "Я отримую зараз те, що недоотримав за 20 років свого життя".

Так хочеться повернутись у минуле, і почати все зі слів...

Ви розумієте? Дитині потрібна була мама. А люблячої мами поруч не було.

Нарешті я можу

...бути сином своєї мами.

Нарешті я можу

... відчувати, що мене люблять таким, як є.

Нарешті я можу

... довіритись мамі.

Бо мама змогла

... сказати те, що мені так важливо було почути

Щоб поділитися історією у Facebook, натисни

Щоб висловити підтримку ЛГБТ-людям, підніми руку на сайті